Доброго дня і доброго здоров’я Вам пані Віро і Вам пані Наталю! На основі надісланих Вами матеріалів та книги "Зламаний цвіт" підготувала ел. виставку "НЕЗЛАМНА" присвячену О. М. Хращевській. Див на сайті бібліотеки ВНМУ ім. М. І. Пирогова: https://bit.ly/2VENkiW З глибокою шаною Ольга Юрчишина
0Галина Леонідівна Тимошенко, Українa
Вельмишановна Оксано Миколаївно! Низенький уклін і сердечна подяка Вам та усім причетним до публікації книги (вибачте, за моєю версією «Незламаний цвіт»). Бо ж смертоносні вітри й негоди інфернального хаосу не спромоглися зломити автора, що свідомо обрав «вузьку дорогу» – «тесные врата», бо «просторі ворота і широка дорога, що веде до погибелі і нею багато хто ходить…» і по сей день! Читаючи деякі сторінки, неодноразово набігали сльози. Адже і мій тато, який працював з паном Атаманівським, постраждав через ту саму справу, що народ їдко назвав: «Опера СВУ – музика ГПУ». Лише тата забрали раніше: 1929 року, також у Вінниці (саме де і коли на світ Божий Мама народила мене). І мій тато не дожив до реабілітації та повернення на Вкраїну милу (помер 12. 04. 1944 року). Коли над Хрещатиком у серпні 1991 р. піднімали наш прапор, я ридала, що ні тато, ні мама, ні дядьки (Іван Лизанівський – розстріляний у 1937 р., Іван Чмола – у 1941 р. у Дрогобичі), ні тисячі інших співвітчизників того вже не побачили… Ще і ще раз вклоняюся і дякую за такий потрібний, як на мене, особливо для шкіл, документ, як ця Ваша сповідь: «Зламаний цвіт».
0Ганна Сергіенко, Україна
Уже третий день не могу отрваться, читаю «Зламаний цвіт» повсюду. Написана просто класс! Поначалу все время наворачивались слезы, когда читала. Удивительная книжка, думаю, что ее нужно во все библиотеки и чтобы прочитали все знакомые. Большое спасибо Оксане Николаевне!
0Осадча Діана, Естонія
Как только почтальон принёс книгу, я сразу начала её читать. Читала я просто взахлёб, иногда текли слёзы и бежали мурашки по всему телу. До этого я, конечно, сталкивалась и с рассказами своих родственников и с фильмами о военном и послевоенном времени, довольно много читала воспоминаний о лагерях и ссылках, но эта книга была чем-то особенным. У меня было ощущение, будто её написала не просто незнакомая мне женщина, а родная бабушка, не меньше. Я настолько близко к сердцу приняла всю историю, что прямо ревела на последних страницах – так мне было жаль Оксану Николаевну, и так радостно было от того, что она выжила в этом аду, не предала своих убеждений, осталась верной себе. До сих пор остаюсь под впечатлением, и так больно осознавать, что миллионы таких же невинных людей были осуждены, мучились в тюрьмах, лагерях, на каторгах. Наверняка среди них были и мои родные, только мне почти ничего не известно об этом. Знаю только, что двоюродный дед, одессит, незадолго до смерти Сталина был так же осуждён и отправлен в лагерь, там и погиб. И меня буквально распирает уважение к Оксане Николаевне за то, что пережив так много страшных лет, она вернулась в Украину, окончила институт, посвятила свою жизнь помощи больным. Большое спасибо за то, что дали возможность прочитать эту историю. Большое-большое спасибо!
0Олена Кошовська, Україна
Шановна пані Оксано! Я прочитала Вашу книгу «Зламаний цвіт». Захоплена Вашою вірою в краще, цілеспрямованіс тю, бажанням допомагати людям, життєвою стійкістю та безмежною любов'ю до Києва та України. Ви – дуже сильна духом людина, справжній патріот своєї країни. Дякую Вам за книгу і за приклади честі та гідності.
0Тамара Адаменко, Україна
Я сьогодні прочитала книгу «Зламаний цвіт» за ніч – потрясло, вогнем обпалило! Низький уклін пані Оксані, дай Боже їй здоров’я! Яка шляхетність, який характер! З таких людей складається ядро нації, через те їх і нищили. Хочеться плюнути в лице тим деяким, що і сьогодні ще волають на всіляких мітингах: «Мы жили в прекрасной стране, в прекрасное время, какую страну потеряли!» Ми, українці, можемо гордо неси свої голови, адже в нас коріння!
Comments
На основі надісланих Вами матеріалів та книги "Зламаний цвіт" підготувала ел. виставку "НЕЗЛАМНА" присвячену О. М. Хращевській. Див на сайті бібліотеки ВНМУ ім. М. І. Пирогова: https://bit.ly/2VENkiW
З глибокою шаною Ольга Юрчишина
Низенький уклін і сердечна подяка Вам та усім причетним до публікації книги (вибачте, за моєю версією «Незламаний цвіт»). Бо ж смертоносні вітри й негоди інфернального хаосу не спромоглися зломити автора, що свідомо обрав «вузьку дорогу» – «тесные врата», бо «просторі ворота і широка дорога, що веде до погибелі і нею багато хто ходить…» і по сей день!
Читаючи деякі сторінки, неодноразово набігали сльози. Адже і мій тато, який працював з паном Атаманівським, постраждав через ту саму справу, що народ їдко назвав: «Опера СВУ – музика ГПУ». Лише тата забрали раніше: 1929 року, також у Вінниці (саме де і коли на світ Божий Мама народила мене). І мій тато не дожив до реабілітації та повернення на Вкраїну милу (помер 12. 04. 1944 року).
Коли над Хрещатиком у серпні 1991 р. піднімали наш прапор, я ридала, що ні тато, ні мама, ні дядьки (Іван Лизанівський – розстріляний у 1937 р., Іван Чмола – у 1941 р. у Дрогобичі), ні тисячі інших співвітчизників того вже не побачили…
Ще і ще раз вклоняюся і дякую за такий потрібний, як на мене, особливо для шкіл, документ, як ця Ваша сповідь: «Зламаний цвіт».
Большое спасибо Оксане Николаевне!
Читала я просто взахлёб, иногда текли слёзы и бежали мурашки по всему телу. До этого я, конечно, сталкивалась и с рассказами своих родственников и с фильмами о военном и послевоенном времени, довольно много читала воспоминаний о лагерях и ссылках, но эта книга была чем-то особенным. У меня было ощущение, будто её написала не просто незнакомая мне женщина, а родная бабушка, не меньше. Я настолько близко к сердцу приняла всю историю, что прямо ревела на последних страницах – так мне было жаль Оксану Николаевну, и так радостно было от того, что она выжила в этом аду, не предала своих убеждений, осталась верной себе.
До сих пор остаюсь под впечатлением, и так больно осознавать, что миллионы таких же невинных людей были осуждены, мучились в тюрьмах, лагерях, на каторгах. Наверняка среди них были и мои родные, только мне почти ничего не известно об этом. Знаю только, что двоюродный дед, одессит, незадолго до смерти Сталина был так же осуждён и отправлен в лагерь, там и погиб. И меня буквально распирает уважение к Оксане Николаевне за то, что пережив так много страшных лет, она вернулась в Украину, окончила институт, посвятила свою жизнь помощи больным.
Большое спасибо за то, что дали возможность прочитать эту историю. Большое-большое спасибо!