Уявіть, що вам 20 років, на дворі весна і ви повертаєтесь залитими сонцем вулицями рідного міста з інституту додому. Завтра семінар – треба добре підготуватись. Увечері побачення – однокурсник, який давно подобається, запросив до кіно. Життя прекрасне і сповнене світлих мрій.

Та раптом поряд з вами зупиняється авто. Два молодики у формі наказують поїхати з ними, щоб перевірити документи. Застінки КГБ. Одиночна камера. Суд – наче фарс чи погана вистава. Вирок – довічне заслання! ГУЛАГ. Сибір. Лісоповал…

Це не вигадане кіно, це – реалії 1946 року. Ця історія трапилась з моєю бабусею – Оксаною Миколаївною Хращевською. У 20 років її, студентку третього курсу Київського медичного інституту, прямо з вулиці забрали в тюрму. Звинувачення у той час було найтяжче – український націоналізм.

Як вона вижила там, де навіть найсильніші чоловіки помирали від надважкої праці і голоду, сходили з розуму і вчиняли самогубство?

Як їй вдалося в тих умовах не тільки залишитись живою, а й допомогти іншим людям, а потім все-таки повернутись додому, в Україну?

Про це вона написала книгу «Зламаний цвіт».

Вийшла на пенсію і стала писати. А потім родина і друзі видавали цю книгу власним коштом…

Те, що розказано на сторінках роману «Зламаний цвіт», нікого не залишить байдужим. Читаючи люди плачуть, люди відроджуються і по-новому оцінюють власне життя.

Ця книга написана для усіх нас.

Щоб ми знали. Щоб пам’ятали…

создание сайтов в киевепомощь вебмастеруздоровьезаказать сайт в киеве